Swiffy Output

Лариса Фатіна: щоб видати книгу, довелось засісти за підручники

6 Листопад 2012 р. — 17:54
Щоб зацікавити видавців молодому автору гроші не потрібні, вважає вінничанка, автор романа "По той бік тиші" Лариса Фатіна
Мабуть тільки лінивий не пробував виливати свої думки на папері, вважаючи, що таким чином неодмінно розбудить у собі Толстого, Булгакова, або хоча б Пєлєвіна. Але класики в наших душах здебільшого повертаються з боку на бік, а прокидатись і не думають. Навіть найталановитішому автору-початківцю, аби видати роман потрібне щось більше за бажання. Це - наполегливість, старання та трошки вдачі.
Що усе це сповна є у вінницького автора Лариси Фатіної, не складно було переконатись при першій же зустрічі. А розмова з нею може стати цінним орієнтиром для будь-якого молодого автора, чия перша книжка ще тільки попереду.
- "По той бік тиші" - ваш перший виданий роман. Але, мабуть, пишете вже давно?
- Пишу стільки, скільки себе памятаю. У дванадцять років писала казки. Поки інші діти грались на вулиці, сиділа вдома й записувала історії. Назбиралось їх досить багато, усі ці зошити я складала в стіл. Але коли вже навчалась в інституті під час прибирання усі ці зошити викинула на смітник. То була просто примха. Нині дуже жалкую про це, але що вже поробиш...
- А де й на кого ви вчились?
- У Харкові, на біолога. Але дитячі історії викинула не тому, що бачила себе уславленим науковцем, якому література ні до чого. Адже й там писала під час перерв між парами. Мені просто подобалось це робити. Я себе таким чином розважала. Поки врешті решт не дала почитати свої історії іншим людям. А у відповідь почула: "Та це ж класно! Чому ти досі це не опублікувала?"
- Кому автор-початківець має дати прочитати свої твори, щоб відчути підтримку?
- Так склалося, що першим мої літературні вправи прочитав чоловік. Він у мене дуже суворий критик - книги читає лише обрані, читання на загал не сприймає в принципі. Йому сподобалося і я дала почитати друзям. Коли й ті сказали, що це цікаво, з'явились думки про видання першої книжки. Подумалось, оскільки я все одно пишу і це вже частина мого життя, то чому б не зробити і з цього професію? Чому б не писати професійно?




- Наскільки довгим був шлях до видавця, який у Вас повірив?

- Я почала звертатись у видавництва. Загалом написала понад 500 листів. Пропонувала уривки з свого роману не тільки українським, але й російським видавництвам. Загалом витратила на перемовини понад п'ять років.
- Відгуки отримували часто?
- Ні, вкрай рідко. Найчастіше видавництва зовсім не реагують на такі звернення від початківців. З деяких приходили відгуки на кшталт: дякуємо за Ваш лист, але видавати Вашу книгу не будемо. Думаю, що це була просто стандартна форма відповіді, щоб не образити молодого автора. Але врешті решт я все ж натрапила на київське видавництво "Амадей", яке зацікавилось моїм твором. І крім того, що це добре, я вперше почула, що це можна ще й видавати.
- Отже справа була лише у Вашій наполегливості?
- Наполегливість, а також його величність Випадок. Втім, те, що мені відповіли обнадійливо, ще не означало автоматичного виходу книжки. Мені сказали тільки, що з цим можна працювати і тоді почалось найважливіше - підготовка роману до друку. Я познайомилась із видавцем. Привезла йому повну версію роману. Читала його. Він висловив свої зауваження, їх було чимало. І ми почали доводити роман, так би мовити, до розуму.
- В чому полягала ця робота?
- Головним чином - редагування. Щоб зробити книгу грамотною стилістично, мені довелось засісти за підручники. Свої правки у текст вносив і сам редактор. Але в результаті книга була все ж видрукована. Цьому сприяло ще й те, що якраз у цей час видавництво запроваджувало нову серію "Моя перша книга" і мій роман ідеально вписувався у концепт цієї ідеї.
- Як автор Ви мали б отримати гонорар?
- Якби я була вже визнаним автором, звичайно. Але за моїм договором із видавцем оплата автору не передбачалась. Насправді, це не найгірший варіант. Адже я маю право взяти безкоштовно і розповсюдити на свій розсуд до 300 екземплярів книги. До того ж я не платила видавництву жодної копійки, а між тим саме так часто доводиться робити початківцям.
- А видавництво на Вашій книзі вже заробило?
- Не можу сказати. Знаю тільки, що нині мій роман, який вийшов накладом у тисячу екземплярів, продається у книжкових магазинах ледь не всієї України. І вже є повторні замовлення від крамниць, отже книгу купують.
- У Вінниці книжку вже можна придбати?
- На жаль, ще ні. На відміну від Києва, Львова, Чергігова, Харкова та інших міст України, видавництво поки не має домовленностей із вінницькими магазинами. Хоча нині такі перемовини й ведуться. Тому тим, хто не хоче чекати поки краще звертатись за книгою до мене особисто. Наприклад, за електронною адресою lara_fatina@meta.ua
- Успіх, як відомо, надихає. Отже коли читачі зможуть прочитати Ваш новий виданий роман?
- Озираючись назад, я вже бачу, що більшість того, що я досі писала - це дещо не той рівень, якого вимагають видавництва. Отже треба писати щось нове. Перші начерки нової книги вже є. От її я видаватиму вже розраховуючи на гонорар.
- У тому ж видавництві?
- Я не впевнена. Мені б дуже хотілось видаватись у Росії. Зокрема, саме з фінансових причин. Адже там і ринок більший, і видавництва міцніші.
- А чим займається письменник, поки його книги не стали популярними настільки, щоб приносити вагомий прибуток?
- Працює в он-лайн видавництві. Вже три місяці я - редактор російськомовного видання, яке розповсюджується в Німеччині. Працюю в он-лайн режимі. Наше видання головним чином розповсюджується серед імігрантів з країн колишнього Радянського Союзу. Пишу про красу, здоров'я, моду, містику, таємниці, загадки. Про те, що є універсальним для обох наших країн.
- А чим Ви займались до цього?
- Ой, чим я тільки не займалась (посміхається - авт.) Я довгий час не могла знайти роботу за спеціальністю і вирішила перевчитись. Ця ідея, думаю, була не поганою. Але невдалим був вибір нового фаху. Чомусь я сподівалась, що буду дуже хорошим бухгалтером. Але швидко переконалась, що помилилась. Точніше, першим про цю помилку здогадалось моє керівництво. Пропрацювала три місяці на одній фірмі, потім стільки ж на іншій... Врешті звільнилась остаточно і вважаю це правильним. Адже насправді людина має займатись своєю справою, тим, що приносить їй задоволення, а не одні хвилювання.
- Отже якою буде порада молодим вінницьким авторам, які теж мріють побачити надрукованою свою першу книжку?
- Не бійтесь пропонувати свої твори видавництвам, не лякайтесь оцінок вашої творчості. Навіть якщо спершу вони й будуть негативними. Я, наприклад, часто чула від видавництв, яким пропонувала свою книгу: "Боже, що це?! Не віднімайте наш час!" Якби я тоді повірила цим словам, моя книга б ніколи не вийшла. Вислуховуйте заувжаження, робіть висновки, вчіться, покращуйте стиль, але ніколи не складайте руки та не впадайте у відчай.
Досьє:
Лариса Фатіна
письменниця, он-лайн редактор російськомовного розважального видання в Німеччині
Заміжня, виховує сина.
Хоббі: подорожі. "Наші сімейні подорожі мають свою специфіку - ми не їдемо у далекі, екзотичні країни, щоб побачити щось нове. Несподівані відкриття дарують і неходжені раніше стежки в околицях рідного міста. Ми часто ходимо "в нікуди". Наприклад, виникає ідея пройти за течією Південного Бугу якомога довше. У таких випадках довго не вагаємось - беремо з собою фотоапарат, бутерброди, зелений чай і йдемо..."
Домашні тварини: морська свинка. "Але це улюблениця сина. Я від неї, якщо чесно, не в захваті. Хоча взагалі тварин дуже люблю - колись тримала собаку..."
Музика: джаз, лаунж.
Книги: Володимир Набоков, Стефан Цвейг, вибірково Харукі Муракамі "Кафка на пляжі", "Післятемрява".
Кіно: "дуже подобаються фільми, схожі на "Той, що пройшов крізь вогонь", деякі фільми Кустуріци люблю, але й проти голлівудських фільмів нічого проти не маю".

Читайте також: Пилип Прудивус: в Україні сьогодні не вигідно бути здоровим

-->
Система Orphus

Instagram

Підписатись на новини