Swiffy Output

Новий проект кінорежисера з St. Paul присвячений Україні

20 Березень 2018 р. — 16:24

Кінорежисер та сценарист з канадського містечка St. Paul Ерік Спауд відзняв документальну драму, де звиває нитки історії своєї сім'ї від часів Другої світової війни і до сьогодення

Значна частина історії народилась після розмов Еріка зі своєю матір'ю та її братом.

"Це те, що мене нервує, - зізнався Спауд, додавши, що він зробив все можливе, щоб бути історично точним та вірним минулому у своєму фільмі. - "Якщо ви хочете вшанувати пам'ять про людей, яких любили, - ви відтворюєте спогади, які є священними для них... Я зробив все можливе, щоб добитися прощення".

"Очікування Вольдемара" - це документальна драма, знята в селах, де живе українська культурна спадщини, у сільських районах Lakeland. Дія драми розгортається в Європі у вересні 1943 року, за часів народження матері Спауда, хоча й ведеться переважно англійською мовою.

Бабуся і дідусь, у відповідності до материнських спогадів, були етнічними німцями, які двісті років тому оселилися в Україні. Проте, коли Гітлер вторгся в Радянський Союз, етнічним німцям більше не довіряли, їхня вірність країні була під сумнівом. Російський диктатор Йосип Сталін почав збирати німців для відправки в трудові табори Сибіру.

Серед тих, кого схопили, був і дід Спауда, якого звали Вольдемар, та його товариш.

"Вони були на вантажівці, і вважали, що їх забирають, щоб вивезти у поле та розстріляти", - каже Ерік та додає, що його дідусю вдалося тоді врятуватись, скочивши з авто та сховавшись. Пізніше йому вдалося відновити зв'язок з дружиною та чотирма дітьми, які намагалися втекти з України.

"Моя родина була серед тих, хто тікав усіма можливими способами", - сказав він, додавши, що його мати була наймолодшою з дітей, їй було шість місяців. 

Під час подорожі сім'я загубила Вольдемара, а фільм містить запит про вічний пошук батька, якого так ніколи й не було знайдено, і кінець якого нікому невідомий.

Хоча частина фільму відтворює епоху війни, Спауд підкреслив, що це не головна ідея фільму.

"Я не був зацікавлений у створенні військового фільму; і не був зацікавлений в тому, щоб зробити щось політичне", - сказав він. - "На мій погляд, найважливішою темою було те, що наші батьки стали справжніми дітьми війни, які протягом багатьох років і десятиліть після того ще страждали від наслідків такого переміщення, такої втрати Батьківщини, такого поділу сім'ї, і це ніколи не забути".

Він згадує, що його мати змусили тікати з України, а потім і з Німеччини, аж поки вона у віці 17 років не дісталася до Канади.

"Це те, що я намагався передати - кожен, незалежно від того, на якому б боці війни він не опинився, - кожен, хто втратив батька у молодому віці, може зрозуміти ту тугу, яка ніколи не зникає".

Документальна драма характеризується дуже гострими моментами. Як от наприклад, бабуся Спауда, яка прокидається у поїзді, та не побачивши своє немовля, панікує, шукає її поміж людьми.

"Старенька пара, яка увечері вкладалася спати на долівці вагона померла вночі, і мене, з моїми рожевими щічками, знайшли там між цими двома мертвими людьми", - розповідає мати режисера. 

Фільм наводить містки між минулим і теперішнім, у випадку інтерв'ю з дядьком і матір'ю Спауда, коли постає увесь тогочасний драматизм.

Режисер каже, що його мати та дядько спершу намагалися заборонити йому знімати цей фільм, сумніваючись, що це справді буде комусь цікавим.

Але Спауд пояснив, що відчував - йому потрібно більше дізнатися про історію своєї сім'ї, бо це спосіб пізнання себе. Використовуючи переважно добровольців та виконуючи велику частину роботи самостійно, він міг зібрати бюджет у майже 50 тис. доларів, сподіваючись знайти дистриб'ютора, який допоможе у просуванні фільму.

Він сподівається, що його фільм відображає універсальні ідеї, з якими кожен може себе поєднати та ототожнювати.

"Люди можуть зануритись у  центральну тему - любов переносить все, любов несе всіх, любов вірить усім, це ідея про те, що любов вірить навіть тоді, коли відмовляється вірити мозок", - сказав він, зазначаючи, що протягом багатьох років його мати, її брати і сестри свято вірили у те, що їх батько був живим, незважаючи на всі нібито розумні докази протилежного.

За інформацією Janani Whitfield з "St. Paul Journal" 

— розповісти друзям
Система Orphus